Ок подивився нарешті. Ну що я вам скажу? Я вважаю що це дійсно один з найбільших скачків за останні роки. По-перше, насправді найкрутіший, близький до ідеалу годинник (читайте попередні дописи в блогу). Бачите, я не уявляв собі що Apple придумає нові види інтерфейсу, тому очікував голос і штучний інтелект, які зараз не на достатньому рівні. Плюс, скачок треба оцінювати не тільки по залізу, а в комплексі. Залізо вже майже ідеальне – важко далі розвиватись. Телефон буде вдосконалюватись, але справжній розвиток буде досягнутий через нові гаджети, нано-технології, нові архітектури послуг, і… софт!
Тепер, Apple справді має проблему донесення новинок до покупця. Проблема – це структура презентації і харизма презентерів. Кук чудовий CEO (як видно з динаміки акцій вже навіть ринок в це повірив), але йому бракує емоційності і при всіх його намаганнях бути подібним на Стіва на сцені – ніфіга не виходить. Шилер класний чувак, але його технологічні розповіді про те, що на чіпі замість мільйона транзисторів тепер 2 мільйони, причому в самому початку шоу!… Як можна настільки загадити презентацію настільки колосальних речей?! Взагалі, основною фічою Apple завжди було те, що в результаті отримує користувач, а не мегапіксели і кількість чіпів. Стів розказував про ключові цифри, але ніколи не концентрувався на нудних деталях і більше показував що саме попаде в руки людині. Всі вже бачили прикол на тему формальних параметрів? Самсунг 2012 року.. Формальні параметри – це не поле Apple, там конкурують Samsung, HTC, LG. Usability – це домашня зона, і показувати треба відповідні речі. Eddie Cue! Випускайте більше Eddie Cue! Його презентаційний талант заведе аудиторію і створить ейфорію 🙂
Але найбільша подія для мене – не новий iPhone, не годинник і не чіпи з мегапікселами. NFC. NFC blows my mind. Дочекались нарешті. Не просто підтримку NFC в Блекбері чи Самсунгу 2012 року випуску, а робочий сервіс з платіжним сервісом Apple всередині. Просто хочу пояснити деякі деталі, спеціально для тих, хто не в темі і питає чому ж Apple NFC кошерніший від Самсунгівського. Найпростіша аналогія і найкоротше пояснення… Уявіть собі банк, який замовить в якогось виробника пластикові картки VISA без ліцензії від самої VISA і продасть їх вам в комплекті з обслуговуванням рахунку. Розумієте, так? Таку картку можна модно носити в гаманці, але платити нею неможливо. І так, вона ні чим не гірша від картки Альфи чи Дельти, чи Привату, якими можна справді платити – може навіть гарніше виглядає, та і з точки технологій всі функції підтримує. Але користуватись нею неможливо, бо ваш банк не має взаємодії з рештою системи. Тепер практично: те що Apple дозволяє фотографувати картку і таким чином додати її до гаманця, і те що Apple не бере грошей за транзакції, означає дуже серйозний контракт з VISA/MC/Amex і комісії від системи безпосередньо – звичайно Apple не робить все це на шару :)) A те що Apple має в телефоні сек’юрний елемент, в якому зберігаються карткові дані, означає, що Apple взяв на себе функцію TSM. По масштабу це безпрецедентні угоди, стає зрозуміло чому домовленості забрали стільки часу. Ну і якщо ще згадати про Touch ID, то ми бачимо просто ідеальний платіжний інструмент, який дає можливість платити моментально і без особливих технічних знань. Словом, гудбай SIM-centric, гудбай картки.. 🙂 та й слава Богу, вже давно пора з цими пережитками покінчувати. І я радий що все-таки не мобільні оператори – це був би кошмар 🙂
Ну і театр вкінці Кук+Боно як ікра на маслі 🙂 Купівля Apple альбому U2 і викладення його на шару в iTunes – нормальний сентимент і WOW-ефект, принаймні для старпера стартапера, вихованому колись на цій музиці.. U2 канєшно вже не торт, але все одно миленько – ностальгірую, скупая мужская сльоза тече по щоці :)))
P.S. Ось тут ще одну емоцію вдалось зформулювати
блог Костіва 