Апокаліпсис завтра

Doom-Dos-Code-1200x3200

Апока́лі́псис (грец. αποκαλυψις — «відкриття», «одкровення»)

З того часу як люди навчились ганяти електрони по напівпровідниках і придумали мікрочіпи, почалась революція. Така позитивна, в принципі не дуже тиха, але непомітна. Позитивна бо ж ґаджети, іграшки, кольорові штучки, музичка, фоточки, спілкування з друзями etc. Непомітна настільки, що навіть зараз, читаючи цей текст, не кожен погодиться, що є проблема.

А чи є проблема? Ну давайте згадаємо скільки економічних криз ми пережили за останні 10 років? Дві великі загальносвітові фінансові, ще одна ледве не сталась тиждень тому, плюс цілу купу політичних, які не те що не вирішуються – враження, що взагалі вже вийшли з-під контролю. Питаєте як це пов’язано з мікрочіпами? Почекайте, зараз поясню – хочу спочатку пройтись по коротенькому списку того, що на мою думку перестало працювати.

Ви вірите в демократію? Вибачте, я дуже сильно намагаюсь, але внутрішньо мені не дуже вдається. Ні, я не монархіст і не анархіст – я вважаю що на даний момент нічого кращого від демократії людство не придумало, але вона безнадійно застаріла. Пряма демократія звичайно це дуже гарна тема щоб покричати з трибуни, представницька загрузла в корупції, чварах, конкуренції і насправді відсутності будь-яких механізмів керувати саме демосу, а не спритним шоу-бізнесменам, психологам і піарщикам, які успішно продають народу свою авансованість і енергійність, таким чином утримуючи довготривало «посаду керівника народу». Ну добре, а що якщо використати комп’ютери, нарешті?! Ні, не автоматизувати старі «ручні» процеси, як це наприклад робить e-Gov, а поміняти все концептуально, з урахуванням наявності дуже швидких засобів обчислення і комунікації? Уявимо собі по кожному питанню в Київраді голосує весь Київ? Нереально? Дурниці – для комп’ютера обробити 4 мільйони голосів це елементарщина, і з допомогою електронного підпису можна мати гарантію що голоси не підроблені – жодних проблем! Громіздко, не будем голосувати? Та звичайно, що я не буду голосувати відносно медицини чи рибного господарства, бо я не маю власної думки на ці теми – я баран в медицині і рибу мені цікаво тільки їсти. Але оскільки я хочу, щоб мої інтереси були враховані, я довірю свій голос наприклад Григорію Івановичу, якого я дуже поважаю як лікаря і людину, чи Яремі, який розбирається в юриспруденції лобстерів.. – вірю, що в їх руках мій голос не пропаде. Ви вже напевно уявили собі, наскільки просто організувати отакий каскад масового делегування голосів в рамках комп’ютерної системи? Так дійсно – це дуже дуже просто, в реальному часі делегувати і відкликати голоси коли щось не влаштовує. Тільки уявіть собі точність рішень, які будуть прийматись в рамках такої системи! Ви уявляєте,  навіть традиційні ради не потрібні! Може й парламент не потрібний! Кажете утопія? Є вже партія в Німеччині, організована саме таким чином, і є Макс Кутний, який написав таку систему у нас, в Україні (nr.org.ua) Але досить спойлерів,  до чого я вів? Так от,  до того, що з різних причин ми не змінюємо світ з допомогою нових інструментів – замість суттєвого вдосконалення в серці системи з урахуванням нових досягнень і реалій, ми прикладаємо банальну автоматизацію до існуючих процесів,  які були винайдені BC (Before Computers), і радіємо що тепер всі бізі з клавіатурами шось цикають. Ми не міняємо голубину пошту на e-Mail, ми далі продовжуємо слати паперові листи птічками, але вже до них присобачили GPS-трекер і тепер знаємо де саме вони летять в будь-який момент..

Наступне, опір биткоїну. Світова електронна валюта, що є таким собі ф’южном інвестиційного інструменту, надшвидкої світової платіжної системи і власне грошей для розрахунків? Всі без винятку економіки країн не підтримують биткоїн через одну дуже просту причину, незважаючи на всі радості і зручності, які він несе людству.. Сучасна економічна модель світу несумісна з цим інструментом, повністю несумісна і вразлива до чогось подібного. Так може вже час міняти модель? Тим більше стільки доказів що вона вже дуже серйозно поламалась і ніхто не в стані її відремонтувати? Перегрівання ринків, майже щорічні кризи і міні-кризи,  глобальні і локальні, скандали з фродом, з microwave trading ось недавно, невідповідність поділу на локальні економіки глобальним потребам.. Боїтеся слова глобалізація? А боїтесь коли треба отримувати візи в різні країни, міняти валюти і втрачати на курсах обміну, здійснювати міжнародні перекази грошей за 3-5 днів, або взагалі не здійснювати через законодавчі обмеження? Чи може боїтесь коли користуєтесь інтернетом, фейсбуком, глобальними системами пошуку інформації? Грінспанам цього світу очевидно вже час скласти свої золоті голови докупи і модифікувати існуючий економічний уклад, маючи на увазі новітні досягнення в політиці, науці, техніці, нові стандарти у відносинах між людьми, змінені системи цінностей і т д., здорову потребу певної часткової глобалізації зрештою.

Взагалі, відчуття таке, що системи, на яких до цього часу тримався світ, блискавично втрачають актуальність. Втрачають тому, що сучасні можливості індивідуума, оснащеного модними технологіями, в рази, навіть на порядки перевищують здатність цих систем контролювати вибудувані століттями потоки і процеси. Сучасні потреби індивідуума теж на порядки перевищують те, що ці системи можуть запропонувати. Застаріло все, починаючи від релігії, яка більше нерелевантна, бо коли чогось не знаєш то треба не вірити а гуглити, закінчуючи державним і фінансовим регулюванням, про який я вже третій раз намагаюсь не заговорити в цьому тексті 🙂

Індивідууми, до речі, значно креативніше користуються технологіями. Цукерберг. Ну що, задам це заїжджене питання – хтось уявляє собі сучасний світ без соцмереж? Так так, зараз встане ціла армія ребелів і заявить гордо що їм фейсбук не потрібний. Ну і я знаю людей, які до цього часу не в онлайні. 1%? Більшість з нас все-таки вже залежна від соцмереж і нічого поганого в тому нема! Це прогрес. Ми залежні багато від чого – від машин, від коробок-автоматів, від смартфонів, від ліків і сучасних досягнень у здоровому харчуванні. А тепер на секундочку уявимо собі що завтра Цукерберг звар’ював чи прозрів і виключив Фейсбук. Може він таке зробити? Ну звичайно може, що йому заважає? А що заважає Гуглу зупинити пошукову машину? Нічого, але принаймні ще є Yahoo, Яндекс і парочка інших пошукових сервісів, а от «нормальное человеческое общение в Фейсбуке» ніякі Однокласники чи ВКонтакти не замінять. Серйозно: рівень соціальної відповідальності, що лежить на Фейсбуку зовсім не відповідає його комерційним цілям і ризикам навколо нього. Ми ще навіть не підозрюємо яким! Недавно мене заблокували і тільки тоді я виявив, що в мене море інформації лежить в приватних чатах, включно з ###############, ######## і ########## (censored). Навіщо копіювати якщо можна глянути в переписку?

Gap в різних областях зростає чим далі тим швидше – прогрес нелінійний. Взагалі, нормально в таких умовах система повинна голосно і спектакулярно навернутись. Апокаліпсис здається як ніколи близьким, але він здається буде трохи не таким, яким ми його собі уявляли – без вогню і потопів..  Конфліктів напевно не минути, але я мушу закінчити цю писанину як справжній оптиміст. Бо я оптиміст, якщо ви ще не помітили. Я вірю в те, що Апокаліпсис не буде кривавим, а буде відкриттям нової сторінки в історії людства. Ми безнадійні – ми доведемо до того, що все розвалиться, але швидко самоорганізуємось руками армії молодих людей, що вміють писати код. І це буде абсолютно нова ера —  ера самовираження, духовних цінностей, мистецтва і зовсім іншої моделі успіху в суспільстві. Ну ось. Happy End. Амінь. 🙂

Кодрум, Qoderoom, http://qoderoom.com

http://about.me/jurk0

 

Інформаційні Технології для Києва – перші думки

IMG_3576

Я тут трохи зайнявся політикою, і поцікавився що айтішного роблять в місті.. Перше знайомство з підходами додало з одного боку оптимізму, бо очевидний реальний прогрес, порівняно з «папєрєдніками». Грошей тратиться зовсім небагато – не більше сотні мільйонів гривень на рік  – варта би спробувати отримати хоча б невеличку частинку з тих мільярдів, що зарезервовані ЄС для України у зв’язку з асоціацією – 100 мільйонів гривень це дуже мала сума для міста розміру Києва. З іншого боку, оголилась одна дуже серйозна проблема з купою похідних. Маючи достатньо довгий міжнародний досвід в ІТ-Менеджменті та технологічному бізнесі, я напевно вже десь заслужив мати право на власну думку з цього приводу – поділюсь..

В Інформаційних Технологіях як і в будь-яких інших, все повинно починатись з пріоритетів того, для чого ті технології використовуються, в даному випадку ми говоримо напевно про пріоритети міста. А ми знаємо пріоритети міста? Чим стане Київ через 10-15 років? Містом туристів? Містом промисловості? Культури, спорту, чи всього потроху? А може, ми хочемо побудувати нову кремнієву долину? Останнє, до речі, дуже імовірно – українські програмісти успішно конкурують з американськими за звання найкращих в світі, а ІТ індустрія росте як на дріжджах незалежно від того, що держава не надає їй жодної підтримки. Молоді люди ідуть з задоволенням вчити технології та мови програмування – це дає їм змогу працювати в твердовалютному полі (понад 80% українських програмістів працюють на закордонні проекти і їх компенсація зафіксована в євро чи доларах США), а також вільно вибирати місце перебування – сучасні технології написання коду та проектного менеджменту зовсім не вимагають фізичної присутності виконавця, і дуже багато спеціалістів вибирають пляж в Тайланді чи Балі як альтернативу офісній підлозі і кондиціонеру. Я чув дещо про результати роботи BCG та фонду Ахметова – там є дуже багато слушних пропозицій і ми навіть бачимо деякі з них впроваджені вже зараз (Нова Поліція), в мене з тими документами одна проблема – поряд з масою хороших ідей та пропозицій вдосконалень, не зафіксовано жодних макро-часових ідей для міста, і мені здається це не зовсім правильно. Ціль і пріоритети – найголовніше.

Наступне, що іде після приорітетів – це процес управління та організаційна структура. Організаційну структуру не варта фіксувати назавжди, вона повинна жити разом з розвитком системи, яку вона організовує, відображати поточні акценти, розвиватись і мінятись в часі. ІТ, як традиційно велика стаття витрат, теж вимагає уваги та професійного підходу. Неправильне рішення від правильного сьогодні може мало чим візуально відрізнятись, натомість завтра-післязавтра вартість помилки може обліковуватись десятками мільйонів доларів. Що в нас успішно і відбувається: ми фактично не керуємо ІТ, а підпорядковуємось ініціативам знизу – чи то волонтерських груп, які впроваджують те, що їм більше подобається, дає резонанс і допомагає учасникам проекту отримати певне суспільне визнання, чи комерційних структур, що «продають» свої технології місту умовно безплатно, мало розповідаючи про те, де саме вони будуть заробляти на тому всьому в найближчому майбутньому. І якщо ми ще не платимо ті мільйони, то тільки тому що зараз ми банально їх не маємо.

Плюс, з’являється фактор «салату технологій». Наприклад волонтери зроблять якийсь проект на SQL, прийде SAP і впровадить поряд свої технології, а хтось з екс-банкірів потрапить на посаду і за звичкою зробить наступну систему на Oracle. І ось ми вже маємо ситуацію, коли треба підтримувати 3 різні системи управління базами даних, і відповідно платити 3 рази за 3 групи спеціалістів з розвитку та підтримки. Де взяти гроші на оплату праці, та й взагалі де взяти всіх цих людей, до речі?

Який вихід? Дуже простий. Місто повинно мати Technology Office і керівника ІТ. Не так як Юрій Назаров, на безправно-тимчасових умовах (зі всією повагою до енергії та відданості цієї людини), а легально і постійно. Чи це людина, чи це група людей, з правильно розподіленими щоб запобігти корупції обов’язками – така інстанція повинна існувати, задавати напрямок і створювати те, що в ІТ-колах зазвичай пафосно називають «Стратегією ІТ». Тобто документ, в якому зафіксовано пріоритети, структуру прийняття рішень, мету і план розвитку ІТ на декілька років і вибрані технологічні стандарти. І що цікаво, якщо в бізнесі люди відносно просто усвідомлюють цей момент і відповідно швидко наймають собі «айтішника», який може не ідеально, але принаймні якось починає «готувати технологічний салат» так, щоб хоч трохи смакувало, і оптимальніше тратились гроші на «інгридієнти», то в державі це виявляється просто ракетна наука і доводиться годинами пояснювати необхідність та користь від такого підходу. Взагалі, держава вже чомусь багато років робить вигляд що ІТ не існує, запихаючи його кудись то в зв’язок, то в транспорт, то в свободу слова. Чесно кажучи, я не розумію, звідки це йде, але найбільше бентежить той факт що надворі 21 століття, комп’ютери нас просто оточують зі всіх боків, ми тратимо на них дуже великі гроші і при цьому намагаємось робити вигляд що їх не існує..

Це треба міняти. Ми повинні змінити своє мислення в корені та утилізувати досягнення в сфері ІТ для більш ефективного управління Києвом та забезпечення потреб громад та їх зміцнення як політичної та господарської сили. Відноситись до ІТ в перспективі часу, оцінюючи не лише затрати сьогодні, а й сукупну вартість того чи іншого рішення на протязі років (TCO). Стимулювати розвиток ІТ сфери, перестати ігнорувати сотні тисяч професіоналів та підприємців від ІТ, дати їм можливість розбудовувати та розвивати свій бізнес, створювати робочі місця і через розумну систему оподаткування допомагати наповнювати бюджет. В принципі, з податками не так все погано, але ми можемо зробити щось і на рівні міста: це і якісь пільги з оплати оренди нерухомості, і створення бізнес-парків, і спеціальні інфраструктурні проекти із забезпечення ІТ-компаній надійним енергопостачанням та комунікаціями.

До речі, ось останнє, про що хотілось би згадати – це комунікації. В змісті комунікацій з громадськістю. Ще один чинник успіху, який завжди ігнорувався владами різних крил і періодів життя країни. Ми забуваємо про необхідність правильно комунікувати все, що відбувається, давати громадянам певний комфорт і мотивацію, демонструючи свою відкритість і професійність. Ну ось для прикладу, зараз ІТ-комьюніті дуже критикує проект відкриття даних Київради, що впроваджується з використанням SAP. Я вже чув різні думки з цього приводу: і що скоро Київрада буде платити 20 мільйонів в рік за ліцензії, і що нема спеціалістів на підтримку, і що це корупційний проект, і що все це можна було запрограмувати силами 3 програмістів за тиждень etc. В принципі, зрозуміла реакція тих, хто непричетний до проекту з одного боку, але напвно незрозуміло чому саме SAP в бідній країні при наявності моря якісних власних програмістів.. Я особисто поняття не маю про що йдеться, але підозрюю що не все так просто і бачу абсолютно чітко тільки одне – комунікація недостатня. Прочитав пару статей про smart city і мушу сказати що там просто нічого не написано. А треба. Бо від підтримки «користувачів» дуже залежить успіх впровадження системи – комунікація повинна бути якісною і регулярною, аудиторію треба тримати «теплою», а не ігнорувати, відстрілюючись короткими сюжетами і статтями #ніочьом. Ну я би, наприклад, відповів на соціальний запит і оголив зараз складність завдання і пояснив чому саме SAP.

Я айтішник, відповідно я бачу Київ хай-тек-містом, піонером в інноваціях, з бізнес-парком десь по дорозі в Бориспіль, розвинутою інфраструктурою підтримки як технічною, так і законодавчою. Бачу задоволені лиця власників та менеджерів технологічних компаній, яким місто дає можливість заробляти на різноманітних ІТ-проектах, всім потроху – завдань і роботи вистачить і на значно більший ринок. Бачу щасливі лиця громадян, що можуть не виходячи з дому користуватись електронними послугами, редагувати свої особисті дані, які використовуються різноманітними зовнішніми системами – наприклад банківською, яка вже не буде вимагати особистої присутності клієнта в момент відкриття рахунку – все можна зробити онлайн, використовуючи електронно-цифровий підпис, при потребі, перебуваючи десь у відрядженні в Цюриху чи Донецьку, або у відпустці на Малдивах чи в Українському Криму 🙂